Якщо всесвітньо відомий та обласканий публікою та кінокритиками Банші Інішеріна Мартіна МакДонаха був ірландською притчею про самотність та дрібні війни між сусідами, то Сірі бджоли Дмитра Мойсеєва – її український родич, самобутна притча, яка вирощена на нашій землі, у глибині «сірої зони» Донбасу. Це найталановитіший український фільм з початку повномасштабної війни – водночас камерний і масштабний, смішний у дрібницях і трагічний у суті.
Екранізація роману Андрія Куркова переносить нас у маленьке село на лінії фронту, де лишилися жити лише двоє: пасічник Сергійович і його давній недруг Пашка. Вони змушені терпіти одне одного, бо інших немає. Життя звузилося до хат, бджіл і обстрілів, але навіть у цій «нічийній» тиші є місце для дрібної людської впертості, глузування і несподіваної ніжності.
Візуально Сірі бджоли – це справжній шедевр операторської роботи Вадима Ількова. Кожен кадр вибудуваний як картина: приглушена, майже монохромна палітра передає зимову тишу, а раптові спалахи кольору – короткі миті життя, які пробиваються крізь війну. Тут немає прямолінійної героїки чи пафосу – тільки чесна, глибока історія про те, як виживає людяність у місцях, де вже ніхто нічого не чекає.
Фільм уже зібрав низку нагород: «Золотий Дюк» Одеського кінофестивалю, спеціальний приз журі «Молодості», премії Кіноколо за найкращий фільм і режисуру, а також відзначення акторської гри Віктора Жданова. І критики, і глядачі одностайні: це кіно, яке залишиться надовго, бо воно не просто показує війну – воно показує життя всупереч їй.