Скоро прийде весна і з першими сонячними промінчиками і квіточками, діти будуть вітати своїх найдорожчих людей – маму і бабусю з настанням весни. Ці слова можуть бути різними, але вони щиро будуть звучати з дитячих вуст

Вірші для мами напередодні весни

Вірші для мами і бабусі напередодні весни
Дитячі привітання найкращій людині на світі – мамі

Анатолій Костецький

Все починається з мами

Можна у світі

чимало зробити:

перетворити

зиму на літо,

можна пізнати

стежки таємничі

та підкорити

далеч космічну.

Можна

характер свій

подолати,

штурмом

вершини науки

узяти,

можна пройти

крізь пустелі

та хащі…

Тільки без мами —

не можна нізащо:

все найдорожче,

що є тільки з нами,—

все починається

з нашої мами!

Роман Завадович

Молитва за маму

Є в мене найкраща на світі матуся,

За неї до Тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До Тебе, небесна Ісусова Ненько.

Благаю у Тебе дрібними словами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ та й у люди,

Щоб ними раділа-пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До Тебе, Царице, на соняшнім троні.

Оксана Кротюк

Найкраща мама

У котика Мурчика мама кицюня,

В цапочка рогатого мама козуня,

В лошати маленького мама конячка,

А в цуцика, всім це відомо, собачка.

У кожного з них мама тільки одна,

І в цілому світі найкраща вона.

Вірші для бабусі напередодні весни

Вірші для мами і бабусі напередодні весни
Привітання любій бабусі

Анатолій Костецький

Бабусі

Дай, бабусю,

поцілую

сивину твого волосся,

теплим диханням

зігрію

снігом вибілені коси.

Може,

і на них

розтане

лоскотливий

іній срібний,

мов химерні візерунки

на замерзлій

з ночі

шибі…

О. Василенко

Бабусині руки

Миють мене і годують,

Пестять мене і милують.

Ними все вміє бабуся робити:

Шити, в’язати й варити.

Люблю їх до щік притулити

(Дай, Боже, їм довго жити!)

Золоті бабусині руки.

Б. Зінченко

Бабусині казки

У бабусі руки вмілі,

А казки – чудові, милі.

Миготять в повітрі шпиці,

За клубочком скаче киця.

А нитки все в’ються, в’ються,

А казки рікою ллються…

Ляжу в ліжко, та не спиться –

Нову казку в’яжуть шпиці.

***

Хто нас дуже, дуже любить,

Нагодує, приголубить?

Це бабуся молоденька,

Це моєї мами ненька.

Ліна Костенко

Вірш про бабусю

Старесенька  іде  по  тій  дорозі.

Як  завжди.  Як  недавно.  Як  давно.

Спинилася.  Болять  у  неї  нозі.

Було  здров’я,  де  тепер  воно?

І  знов  іде…  Зникає  за  деревами…

Світанок  стежку  снігом  притрусив.

Куди  ж  ти  йдеш?  Я  жду  тебе.  Даремно.

Горить  ліхтар,  ніхто  не  погасив.

Моя  бабусю,  старша  моя  мамо!

Хоч  слід,  хоч  тінь,  хоч  образ  свій  залиш!

Якими  я  скажу  тобі  словами,

що  ти  в  мені  повік  не  одболиш!

Земля  без  тебе  ні  стебла  не  вродить,

і  молоді  ума  не  добіжать.

Куди  ж  ти  йдеш?  Твоя  наливка  бродить,

і  насіння  у  вузликах  лежать.

Ну,  космос,  ну,  комп’ютер,  нуклеїни.

А  ті  казки,  те  слово,  ті  сади,

і  так  по  крихті,  крихті  Україна  –

іде  з  тобою,  Боже  мій,  куди?!

Хоч  озирнись!  Побудь  іще  хоч  трішки!

Вже  й  час  є  в  тебе,  пізно,  але  є  ж.

Зверни  додому  з  білої  доріжки.

Ось  наш  поріг,  хіба  не  впізнаєш?

Ти  не  заходиш.  Кажуть,  що  ти  вмерла.

Тоді  був  травень,  а  тепер  зима.

Зайшла  б,  чи  що,  хоч  сльози  мені  втерла.

А  то  пішла,  й  нема  тебе,  й  нема…

Старесенька,  іде  чиясь  бабуся,

і  навіть  хтозна,  як  її  ім’я.

А  я  дивлюся  у  вікно,  дивлюся,

щоб  думати,  що,  може,  то  моя.